"Народна Армія" №139 (3782) 3 серпня 2007 року

Майже за професором Преображенським…….

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щороку в світі від ДТП гине понад 1,2 млн. людей. Вчені прогнозують зростання цієї цифри на 65 відсотків протягом найближчих 20 років. Масштаби дорожнього травматизму в Україні значно випереджають аналогічні показники більшості країн Європи. У середньому в нас кожні 16 хвилин відбувається аварія на дорозі, що дві години хтось гине у ДТП.

Причин такої сумної статистики чимало. Практично всі вони визначені. Це і перевантаженість доріг, що проектувалися і будувалися ще за часів СРСР і не розраховувались на великий потік авто, і поганий стан дорожнього покриття, і не розвинена система регулювання руху, і низький рівень підготовки водіїв, і відсутність елементарної культури водіння. Багато з них взаємопов'язані, деякі — глибоко сягають корінням у нашу об'єктивну реальність, пов'язані з вітчизняними традиціями і менталітетом. Та всіх їх об'єднує одна риса: вони вже давно виросли до державного рівня і вимагають комплексного підходу при розв'язанні. Напівмірами тут не обійтися.

Наприклад, багато хто з урядовців покладає надії на підняття суми штрафів, мовляв, у Європі порушників мало, бо кожен рахує власні гроші. Але ж у Європі платять за порушення всі; і двірник, і менеджер, і депутат парламенту. Не секрет, що у нас перед законом усі рівні, однак деякі трохи «рівніші». Здається, вихід — у невідворотності покарання. Саме цим гаслом прикриваються лобісти надання інспекторові права накладати і стягувати штраф, що називається, «на місці». У багатьох країнах це звична практика. Але хто заприсягнеться, що окрилений такими повноваженнями той-таки інспектор не стане ними зловживати? Підняти зарплатню «даїшникам»? Це ж з якого часу людині стало вистачати того, що вона має? Мало хто зможе втриматися від спокуси отримати легкі гроші. Внутрішній контроль, професійний відбір, профілактика та правове інформування водіїв на предмет давання хабарів — теж не вихід. Залишившись наодинці, без свідків, двоє завжди знайдуть спосіб «порозумітися».

Як казав професор Преображенський, розруха не в країні, а у головах! Допоки дотримуватися правил дорожнього руху не стане вигідно, доти іх ніхто і не дотримуватиметься. Наприклад, в багатьох країнах Азії, Латинської Америки, на Близькому Сході міський рух транспорту нагадує Броунівський. Середня швидкість автомобіля в таких умовах не перевищує 20 кілометрів на годину. У перевантаженій транспортом Європі, де всі дотримуються правил дорожнього руху, середня швидкість становить 50-80 кілометрів на годину. Цей факт відомий багатьом, інакше як пояснити, що наші водії, опинившись за кордоном, стають чемними і законослухняними? Не через штрафи, а через власний зиск. На Батьківщині ж вигідніше проскочити на жовтий, не знижуючи швидкості, пролетіти крізь село, об'їхати «корок» по тротуару чи зустрічній смузі. Причому мало хто замислюється, що причиною «корка» є такі ж «гонщики», що намагаються втовпитися у вузькому місці із зустрічної смуги чи з тротуару. І що цікаво, опитування свідчать, що практично всі водії готові дотримуватися правил дорожнього руху за умови, що їх дотримуватимуться інші. А поведінка наших співвітчизників за кордоном свідчить, що це дійсно так. Отже, замкнене коло: я порушую, бо всі порушують?

Цікаве рішення проблеми прозвучало під час конференції за участю представників страхо­вих компаній, ДАІ МВС, Мінтрансу, Асоціації автошкіл України, Товариства сприяння обороні України. Після довгого обговорення проблеми фахівці зійшлися на думці, що покласти край безладу можна на стадії підготовки водіїв. На їхню думку, слід зробити жорсткішим відбір кандидатів у водії, підняти планку вивчення теорії і практики водіння, переписати програми підготовки під сучасні реалії. Наприклад, голова правління ЗАТ «Український страховий дім» Михайло Берлін запропонував ввести контраварійну підготовку в автошколах та для водіїв транспорту загального користування. А начальник Центру безпеки дорожнього руху департаменту ДАІ МВС України полковник Василь Зайченко одним з реальних шляхів покращення дорожнього клімату вбачає всезагальне страхування цивільної відповідальності водіїв. Мовляв, тоді за порушення з наслідками кожен буде розплачуватися власним гаманцем. Та чи виправдає це покладені надії? Навряд чи. Знову знайдеться низка причин, щоб обмежитися напівзаходами, як це сталося з комп­лексною програмою, що дозволить до 2012 року (дата обрана не «зі стелі») знизити аварійність на шляхах наполовину. її прийняли, а про фінансування забули. Як і з законом про обов'язкове страхування цивільної відповідальності водія. Закон обов'язковий для всіх, але фактично не обов’язковий для виконання.

Роман БАКАУМЕНКО